«Коли під час уроків на фоні вибухи, я намагаюся заглушити їх голосом». Історія вчительки з Харкова
«Маша, всі живі, але будинку немає». Історія жінки з Черкас, до рідних якої вцілила ворожа ракета
«Виходжу, дивлюся ліворуч, а квартири сусідки немає». Історія дівчини з Запоріжжя, у будинок якої влучила ракета
«Люди вийшли, щоб купити собі поїсти, а в результаті вони лежали з відірваними кінцівками»: історія жінки з Харкова
«Весь місяць ми жили в окупації та ночували у підвалі»: історія родини, яка евакуювалася з Херсона
«Мій рекорд — 55 страв за дві години», — історія волонтера з Донеччини
«Я не змогла залишити свої картини в окупації, тому вивезла, сховавши їх на дно сумки». Історія художниці з Донецька
«Одні допомагають, інші чекають, доки біженці поїдуть додому». Історія дівчини з Черкас, яка порівнює переваги та недоліки проживання за кордоном
«Мій брат загинув, захищаючи Лисичанськ. Більше «просто волонтерити» я не міг». Історія військового з Кам’янки
«Ми опинилися в центрі трикутника, з кожної точки якого були артилерійські дуелі»: історія родини з Михайлівки
«На лавочці в укритті я отримала пропозицію вийти заміж. Наш серіал продовжувався». Історія жінки військового з Первомайську
«Щоб вижити, топили сніг та зливали воду з батарей в квартирі». Історія родини з Харкова, яка жила в бомбосховищі під постійними обстрілами, без води та продуктів
«Кордон я перетинала пішки, самостійно». Як черкаська журналістка евакуювалася до Чехії
«Стіни наших будинків чули більше молитов, ніж церкви». Історія харків’янки, яка евакуювалася до Шполи
«Я пройшла шлях внутрішніх бурь та період на «брудній» роботі». Історія журналістки з Черкас, яка виїхала до Польщі
«Ми працюємо цілодобово, постійно шукаючи нові маршрути». Історія дівчини з інвалідністю, яка допомагає людям виїхати з окупації
«Є й такі, що не відписуються принципово і постійно донатять». Історія жінки, яка збирає кошти з росіян та віддає їх на підтримку ЗСУ
«Бажання допомагати і долучатися до спільної перемоги було вищим за «пошук ідеальних можливостей». Історія психологині, яка від початку війни волонтерить
«Його повідомлення починалося словами «я ще живий». Історія жінки військового, який загинув в Маріуполі
«Повертаю голову у вікно, а там бачу дві ракети, потім вибух, зарево і дим». У Вінниці жінка зафіксувала попадання ракети та вибух на дитяче відео
«Собака під час кожного вибуху падав на землю». Як жінка з Ірпеня евакуювалася з собакою та втратила будинок
«Жінки голосно молилися, а я ніби була на своєму похованні». Як мешканці Ірпеня жили в підвалах та евакуювалися
«Я думав, що горить не будинок, а життя якоїсь сім’ї». Як чоловік з Ірпеня жив під інтенсивними обстрілами та шукав прихисток
«Я не чекаю подяки, я бачу її в очах», — історія киянки, яка активно волонтерить навіть на окупованих територіях
Ярослав Волошин: «У мене не було великого вибору, бо за спеціальністю я лікар і, певно, це найкраще, що вдається мені робити у цьому житті»
«Ми зрозуміли, що хочемо зробити все, що в наших силах, щоб люди могли повернутися до колишнього життя» . Історія одного волонтерського проєкту
«В нашу квартиру прилетів двометровий фрагмент віконної рами». Історія киянина, який через обстріл міста залишився без свого житла
«Важливою є кожна хвилина, щоб стабілізувати та доставити в госпіталь пораненого». Історія парамедика, яка працює на Донеччині
Олександр Художник: «Війна вчить пристосовуватися до будь-яких умов, робити собі притулок із пари дошок, ящика з-під БК та іржавого цвяха»
Людмила Афанасьєва: «На війні немає «чоловічої» і «жіночої» роботи. Всі рівні»
Катерина Галушка: «Моя робота дозволяє робити все можливе, щоб якомога менше жінок відчували біль втрати чоловіка, якого кохають. Біль, який відчула я»
«Волонтерством я займався завжди. Ще у мирний час. А у війну і поготів», — історія волонтера з Київщини
Віталій: «Найважче було зберігати спокій під час обстрілів, оскільки жінки дуже боялися»
Єлена Ланівська: «Все своє свідоме життя він провів на війні. Це була його стихія. Він був справжнім воїном. До кісток»
Денис Гряник: «Я мав запас м’яса в морозильній камері та склад з крупами. Так почав роздавати їжу»
Михайло Лавровський: «Девіз нашого батальйону — «заради кожного життя»
Кирило Заклунний: «Із Бучі ми йшли пішки. Дорогою оминали тіла безжально вбитих»
Олександра Дудка: «Я вірю, знаю, що про моє місто пам‘ятають, і що його обов’язково звільнять, тому що Бердянськ – це Україна»
Анастасія Рокитна: «Бути волонтером — це завжди напружено, завжди декілька справ одночасно і бажання допомогти всім…»
Калерія: «Надя розповідає мені усі реалії Херсону. А потім ховає телефон»
Антон Фортунатов: «Речі, які було страшно робити до війни — зараз не страшні абсолютно. Страшно навпаки їх не робити»
«Життя в окупації – це ув’язнення, але замість тюремної камери – ціле місто»
Алла Савченко: «Єдине, про що думати: як зробити сплячу поруч дитину, щасливою в існуючих умовах. А потім і з рештою розберемося»
Ірина Мі: «Я тілом у Мюнхені, а серцем у Маріуполі»
Оксана Берсан: «За один день, в росії для мене людей не лишилося, там тільки раби і кати»
Олександр Степанов: «Немає чого боятись на війні, навіть поранення чи смерть — очікувана річ, хоч і жахлива»
Ольга Бородько: «Ми відчували, що буде лихо і я написала друзям, що хочу обійняти близьких»
Христина «Кудрява»: «У нас є унікальний шанс знищити зло, яке стільки років не дає нам бути собою»
Христина Чумаченко: «Він спрямував літак подалі від села і врятував сотні життів»
