• en
  • Українці розповідають про пережите під час війни з росією

    Ukrainians talk about their experiences during the war with russia

    Жителька Маяк на Одещині про приліт ракети в рідний дім: «Нас врятував ангел–охоронець»

    Українці за кордоном

    АвторAuthor: Ольга Веркалець | Translation:

    7 Березня 2023

    28–річна Дар’я Александрова проживала з донькою та мамою в селі Маяки Одеської області. У ніч з 26 на 27 червня в їхній будинок влучила російська ракета. Проте, за збігом обставин, в ту ніч родина не перебувала всередині. Тепер Дар’я з родиною евакуювалася до Німеччини, але мріє повернутися до України та придбати нове житло. Про втрачений дім, ангелів–охоронців і допомогу від держави — дізнавалися «Монологи війни».

    Останній рік я працювала на себе. У мене був бренд жіночого одягу, який втратила разом із домівкою. До цього працювала у сфері обслуговування в різних країнах, була і в москві (росія). Потім зрозуміла, що ніде немає кращого, ніж в Україні. Хотіла пускати коріння тільки тут. Але через втрату дому й бізнесу разом з мамою й донькою були вимушені поїхати до Німеччини. 

    За місяць до прильоту я планувала орендувати приміщення в селі, щоб поставити свої швейні машинки, перевезти товар. На той час він зберігався в одній з кімнат нашого будинку. Тоді чекали тільки на меблі й інші дрібниці, але так і не встигли перевезти. 

    Початок повномасштабного вторгнення

    Не думали, що буде повномасштабне вторгнення. Понад два роки нас лякали, що путін прийде й забере Одесу та Миколаїв, як зробив колись із Кримом. Ми не вірили залякуванням і не думали, що зайде далі, ніж Донецька й Луганська області. Коли в грудні 2021 року всі попереджали збирати «тривожні валізки», ми цього не робили і ніяку тривогу не били.

    У перший день війни — шок. Наше село знаходиться близько в 40 км від Одеси, але звуки вибухів доходили до наших домівок. О 6:30 я прокинулася, аби зібрати дитину в садочок. У нашій групі всі почали писати, що почалася війна. Чую, щось бахнуло. Але ми живемо в селі, тут такі звуки звичні. Через годину я почула ще один вибух. Об 11–ій ранку ще раз бахнуло, і далі — тиша. 

    На початку червня я почала робити самотужки ремонт у будинку. У ніч після того, як закінчила роботи, ракета прилетіла в наш дім. 

    Нам пощастило, що наш дім був старий і зроблений з глини. Він добре прийняв на себе удар. Якби був зроблений за новими методами, моя мама і сусіди могли б не залишитися в живих.

    В домі жили я, донька та мама. Збоку в нас була облаштована літня кухня, повноцінний однокімнатний будиночок. У ніч прильоту ми з донькою поїхали у Волинську область в гості, а мама не захотіла спати одна в будинку, тому пішла до літньої кухні. Вона була за сім–вісім метрів від влучання ракети. 

    Приліт ракети в будинок

    Увечері 26–го червня в потязі в мене повністю зник мобільний інтернет і не з’являвся до 11–ї ранку. Коли приїхали в Ковель, я перезавантажила телефон. Мені почали надходити масово повідомлення. Не розуміла, що відбувається. На екрані одночасно зателефонував Viber, WhatsApp та Instagram. 

    Перше повідомлення, яке побачила: «Дашо, як мама?». Я набрала її, а вона в сльозах каже: «У нас більше немає дому. Там тільки яма й одна стінка».  Мені пощастило, що моя кума вже знала про все і була підготовлена. Вона взяла відповідальність за мою п’ятирічну доньку, а я в той момент була просто не в собі. Сльози, істерика. Телефон червонів від повідомлень. Я хотіла одразу поїхати додому, але брат переконав мене приїхати пізніше. Тому ми повернулися через три дні. 

    Перші дві доби після прильоту я проплакала все. Увесь цей час мені надсилали фото, відео зруйнованого будинку, щоб я могла це демонструвати в соцмережах. Тому морально я була підготовлена їхати додому. Єдине — донька ще два тижні не приїжджала в село. Коли приїхала й побачила руїни, то вже навіть не плакала. 

    село Маяки

    Зображення 1 з 3

    Наслідки влучання російської ракети в селі Маяки Одеської області

    Мама і близькі сусіди по два боки потрапили в епіцентр. І всі в один голос казали, що що чули звук «бульк», ніби в болото кинули камінь. Також всі відчули поштовх. Мама прокинулася від поштовху ліжка, відкрила очі та побачила, що біля неї меблі валяються по землі. 

    З цим пов’язана смішна історія. Ми мали відзначати 3–го липня ювілей дідуся. Тому накрутили голубців і поставили в морозилку. Перша думка мами, коли вона прокинулася: «Відкрита морозилка, зараз голубці зіпсуються!». Коли закрила дверку, то побачила вибиті броньовані двері. Вона перебувала в шоковому стані, вискочила у вікно, і тоді хтось з людей закричав: «Жива».

    Зі очевидців, мама одягнула халат і хотіла залізти в дім, щоб врятувати документи й гроші. На той момент будівля ще не повністю осипалася, стеля трималася. Чоловіки відтягнули її. Тільки через два тижні вона відчула, що її заболіли зуби, а зір впав. У деяких сусідів через дві–три вулиці була контузія. 

    Тепер на місці будинку — яма, купа глини і одна стінка від нашої з донькою кімнати. Воно не підлягає ремонту. Я плакала, коли дивилася на будинки сусідів. З одного боку — в родині п’ятеро дітей, з іншого — троє. А їхні домівки розсипалися, як коробки. 

    Вирва

    Вирва від ракети

    Через тиждень після прильоту люди встигли плівкою накрити верх будинку. І тоді пішла страшенна злива з градом і сильним вітром. Пам’ятаю, як вулицями котилися залізні предмети. Я плакала і не розуміла, за що така гроза людям, які й так вже постраждали. Родина, в якій п’ятеро дітей, почали відновлювати другий поверх і перед зливою не встигли накрити будинок. У них згоріла проводка, змокли всі меблі. І тепер їм доведеться все починати з нуля. 

    Я знаю тільки дві домівки, в яких люди перестали жити, бо вони не підлягають ремонту. А в інших будинках сусіди повернулися. Ночували в знайомих, родичів, а вдень — своїми силами відновлювали дім. У нас була бригада хлопців, які безкоштовно пропонували допомогу: люди купляли матеріали, а вони робили нові дахи. 

    «Нас справді врятував ангел–охоронець»

    Я декілька разів переносила поїздку у Волинську область. Чи це воля Бога, чи ангелів–охоронців, що ми поїхали з дому саме в день прильоту. Ракета не просто прилетіла в будинок, а в ту кімнату, в якій ми жили втрьох на період ремонту. 

    Сусіди розповідали вражаючі історії. У родині, де п’ятеро дітей, від вибуху стеля впала на дитяче ліжко таким чином, що утворилася коробка. І діти не постраждали. Хтось в ніч прильоту вирішив лягти не на той бік, і скло, яке летіло з вікон, пролетіло над ними чи впало на ноги. А могло потрапити в обличчя. Нас справді врятував ангел–охоронець.

    Вцілілі фото

    Вцілілі фотографії, знайдені після прильоту

    Ми зверталися за допомогою від держави. Зареєструвалися в «Дії». Брат — як власник будинку, ми з мамою — як постраждалі. Також писали міжнародним спілкам, волонтерам. Спочатку відбувся бум — від людей надходили кошти. Я плакала, коли кидали дві тисячі, двадцять, сім тисяч гривень. І це незнайомі люди. Через декілька днів ракети запустили по Сергіївці, тому люди переключилися на цю подію, адже було багато постраждалих.

    Також місцева громада виділила постраждалим кошти, але їх не вистачить навіть на купівлю пів будинку в селі. 

    Біля зруйнованого будинку

    Дар’я відсвяткувала 28–річчя на фоні зруйнованого будинку

    Я не вірю, що влада нам відшкодує кошти. Слідство тягнеться дуже довго. Ми їздили до суддів, прокурорів, вимагали, щоб приїхала спеціальна комісія і оцінила вартість пошкодження. Ми навіть готові були викликати комісію за власні кошти. Тепер місце прильоту заросло травою. Як людям довести, що в нас справді знищений будинок? Фото, відео вони доказом не вважають. Тільки експертна комісія, яка досі не приїхала. Брат телефонував в обласну прокуратуру, йому повідомили, що справа у підвішеному стані. Але він — цілеспрямована людина. Брат домігся того, що нашу справу розглядає Міжнародний суд у Гаазі. 

    Евакуація до Німеччини

    У нас були два варіанти: продовжувати жити в тітки, займати їхній простір, шукати роботу і хвилюватися, що прилетить знову, або їхати в іншу країну. Але треба заробляти гроші, самотужки купувати будинок. Тому ми відновили документи і займалися пошуком країни. Я хотіла поїхати в Ірландію, але за півтора доби вирішили обрати Німеччину. 14–го серпня мама, я з донькою та тітка з двома підлітками виїхали з України.

    Нам пощастило, що нас зустрів знайомий в Німеччині. Ми оселилися в гуртожитку з нормальними умовами. Тітці й мамі видали квартири, зараз ми з донькою в черзі. Тут багато метушні з документами. Це не Україна, де за 10 хвилин можна відкрити банківську картку чи ФОП у «Дії». Але я вдячна цій країні за допомогу. Ми будемо вчити мову і йти на роботу. 

    Родина з України в Німеччині

    Дар’я з родиною евакуювалася до Німеччини

    Яка б не була класна країна, в якій ти знаходишся, мене тягне додому. Був момент, коли я з колишнім чоловіком і донькою жили в москві та планували зробити російське громадянство. Напевно, чи то Бог, чи то ангели–охоронці так влаштували, але нас підставили з документами. Ми на рік поїхали з росії і в цей час працювали в Ізраїлі. Після цього я повернулася додому і заявила, що нікуди більше не поїду і не повернуся в росію. Так зародилася моя справа. Рік я працювала за системою дропшипінгу. Останній рік вже шила сама речі і розкручувала свій інтернет–магазин. 

    Читайте також: «Великий подив у людей викликає те, що ми продовжуємо працювати в прифронтовому місті». Декан Харківського університету залишається в місті, яке потерпає від обстрілів

    Не знаю, куди повертатися в Україні. Я дуже хотіла квартиру в Одесі. Але зараз мені все одно, де жити, тільки в Україні. Також хочу повернути свій бізнес, щоб продовжувати просувати наше, українське не тільки тут, а й за межами країни.

    Чому важливо поширити цю історію?
    Якщо українці не розповідатимуть свій погляд на війну в Україні, світ поступово забуватиме про нас. Натомість цим обов’язково скористаються росіяни. Тому не даймо їм жодного шансу.

    Why is it important to share this story?
    If Ukrainians do not share their views on the war in Ukraine, the world will gradually forget about us. Instead, the Russians will definitely take advantage of this. So let's not give them a chance.

    АвторAuthor: Ольга Веркалець | Translation:

    Українці за кордоном

      Розкажи свою історію

      Ваша історія — особлива. Нехай світ її почує!

        Tell your story

        Your story is special. Let the world hear her!