«Великий подив у людей викликає те, що ми продовжуємо працювати в прифронтовому місті». Декан Харківського університету залишається в місті, яке потерпає від обстрілів

Тетяна Лядова — доктор медичних наук, професор, декан медичного факультету Харківського національного університету імені Каразіна. За час війни один із найстаріших університетів України зазнав значних руйнувань, але його керівництво вирішило залишитися у прифронтовому місті та продовжити свою навчальну діяльність. Тетяна розповіла «Монологам війни» про стан навчального закладу, підготовку військових медиків, ситуацію в Харкові — українському місті, яке перебуває під постійними обстрілами.

Я, як і десь 80% громадян України, гнала від себе думки, що рашка колись почне збройну агресію проти України. Я не могла й подумати про це, навіть сперечалася з чоловіком з цього приводу. 

Ми живемо у багатоповерхівці, і коли 24-го лютого, десь близько п’ятої ранку, чоловік відкрив штору на балконі, я зазирнула у вікно і побачила червоне зарево й вибухи. Він промовив: «Я ж тобі казав, що це почалося!». 

Почалася паніка… Я розумію, що це адекватна реакція на ту ситуацію, в якій ми опинилися. Перші думки, які промайнули у той момент — хапати дітей, сідати в авто і їхати хоч куди-небудь у безпечне місце. Хоча б до батьків, які живуть в області, а далі вже будемо дивитися по ситуації. Я поїхала до батьків, а через три місяці все одно повернулася до Харкова.

«Треба реанімувати економіку міста і намагатися зберегти колектив»

Чому я вирішила залишитися? По-перше, треба працювати. Треба реанімувати економіку міста і намагатися зберегти колектив, який залишився в університеті. Дуже великий подив у людей викликає те, що ми продовжуємо працювати в прифронтовому місті. Часто питають: 

— А як ви у Харкові працюєте? 

— Так і працюємо. 

Я розумію, що життя продовжується, воно ж не зупиняється. Це вибір кожної людини — залишитися чи поїхати. Коли людина адаптується, вона намагається вижити, і це ніде не дінеш. Ти просто продовжуєш жити в таких складних умовах.

Я дуже оптимістична людина, і весь цей час намагалася думати лише позитивно. В моїй пам’яті не відклалися, а, можливо, і стерлися якісь страшні моменти, які б могли привести мене до депресивного стану, до відчаю. Вторгнення, яке відбулося 24-го лютого вразило мене, але потім я, як і інші, адаптувалася до всього. 

Ти розумієш — це війна, а на ній гинуть люди. На жаль, загинуло багато молодих людей. Ти щодня читаєш, що вони більше не повернуться — такі сьогоднішні реалії. Наш медичний факультет не став винятком. Наразі загинув один із наших співробітників — інструктор та технічний інженер, який пішов на фронт добровольцем — Євген Храпко. Він перебував у зоні бойових дій в Харківській області, та коли надавав невідкладну допомогу, потрапив під обстріл. 

Після проголошення рф, так званої, спецоперації, під час масових обстрілів, які здійснювалися по Харкову, дуже багато корпусів університету зазнали руйнувань. Деякі з них зруйновані вщент. Також постраждала й будівля університетської клініки, яка знаходилася біля корпусу фізико-технічного інституту нашого університету. Все ж таки Харків у нас — це місто науковців. І саме в Харкові було розщеплено атом. А у корпусах, що знаходяться біля будівель СБУ та поліції, виникла пожежа після прильотів. Коли були атактивні обстріли, адміністративні будівлі міста — головний та північний корпуси університету втратили близько 400 вікон. 

І не дивлячись на те, що Міністерство освіти і науки України пропонувало перенести університет до іншого, більш безпечного місця, його адміністрація тимчасово, буквально на місяць, переїхала до Полтави. Але потім було прийнято рішення, що університет залишиться у Харкові. Я знаю, що частина закладів освіти Харкова переїхала, але більшість залишається і продовжує свою діяльність тут.

«Співробітники і студенти нашого факультету цілодобово працюють військовими медиками»

Ректоркою та адміністрацією нашого університету нещодавно створено Фонд підтримки ХНУ імені В.Н. Каразіна і всі небайдужі: випускники, працівники та науковці — тепер мають можливість підтримати різними способами (донати, гранти та інше) наш університет. Це допоможе відновленню пошкоджених споруд, техніки, і ми зможемо й надалі продовжувати освітній та науковий процес. 

Наша ректорка — така тендітна жінка, але зі сталевим стержнем. І саме завдяки їй та команді однодумців університет Каразіна залишається в Харкові, бо це є брендом, який відомий у всьому світі. Ті, хто хотів, думав, переймався долею університету залишились тут або повернулися. І я дуже вдячна нашому керівництву, що, на відміну від інших закладів освіти, воно дозволяє працювати педагогічним працівникам, які знаходяться також і за кордоном. 

Враховуючи, що Харків це прифронтове місто і частина області на сьогодні є окупованою територією, співробітники і студенти нашого факультету цілодобово працюють військовими медиками, молодшим персоналом у відділеннях невідкладної допомоги, бригадах швидкої допомоги. Наші викладачі, перебуваючи на передовій, відпрацювавши біля окупованої території, ще й навчають вмінням надання першої медичної допомоги, правилам тактичної медицини для співробітників ДСНС або ж поліції. Це такий необхідний досвід: вміти накласти турнікет, в перші хвилини після поранення надати ту допомогу, яка може зберегти життя і транспортувати бійця з поля бою. 

«Комунальники та енергетики, незважаючи ні на дощ, ні на сніг, в ніч, прикладають максимум зусиль, щоб реанімувати місто»

Порівняно з весною, зараз Харків вже живе майже повноцінним життям. Дуже багато людей повернулося, по місту їздить все більше автівок. Але я й розумію рекомендації керівництва країни, щоб українці залишалися за кордоном хоча б на зимовий період. Наразі ми й гадки не маємо, чи проживемо комфортно цю зиму. Я думаю, якби атака на об’єкти інфраструктури припинилась, то так, це було б можливо. Наші комунальники та енергетики, незважаючи ні на дощ, ні на сніг, в ніч, прикладають максимум зусиль, щоб реанімувати місто і привести його до нормального життя. Це, дійсно, люди-герої. 

Підприємства, на жаль, не працюють, оскільки щоденно прилітає у місто, особливо в промзону. Приблизно 70% цих підприємств, які працювали на економіку Харкова та країни, вийшло з ладу і наразі нормально не можуть функціонувати. Нищівна стратегія рашки щодо об’єктів інфраструктури як нашого міста, так і України, не зможе змусити і вплинути на нас, на хід війни… І за нами — лише перемога!

«Критична ситуація з комунікаціями виникла в тих районах, які потрапили під масовий обстріл»

У нас є райони, в яких, коли тільки вимикають світло, одразу ж зникає і вода. Безумовно, критична ситуація з комунікаціями виникла в тих районах, які потрапили під масовий обстріл. Ті, що знаходились на першій лінії зіткнення. Наприклад, Північна Салтівка. Там значна кількість будинків вже не придатна для життя, оскільки зазнала тотальних руйнувань. Реанімувати та відновити комунікації за короткий період, коли посеред будинку відсутній цілий під’їзд, практично неможливо. 

На жаль, окремі райони Харкова та області і зараз залишаються під обстрілами. Не дивлячись на те, що багато населених пунктів Харківської області звільнено, ми періодично реєструємо «прильоти» у різних районах. Також є частина житлових будинків, які технічно немає можливості відновити. В будинки, де інфраструктуру не ушкоджено, життя повертається… І мене тішить кількість людей, дітей та автівок на вулицях мого улюбленого міста. 

Ми не втрачаємо надії, ми віримо в перемогу! Будемо потроху відбудовувати, будемо робити все від себе залежне, аби Харків став навіть краще, ніж був до війни.