Сергій Резниченко «Вісім років тому Бахмут не обстрілювали. Ми думали, що так буде і цього разу»

Родина Сергія Резниченка з міста Бахмут відчула на собі весь страх повномасштабної війни. Події, які пережила сім’я, і долю їхнього рідного міста дізнавайтеся далі.

Ми виїхали з Бахмута (колишня назва міста – Артемівськ) Донецької області 23 травня о п’ятій годині ранку, якраз у цей час завершилась комендантська година. Блокпости вже були не завантажені, тож ми проїздили без затримки. Вирішили їхати в Черкаси, бо тут якраз було місце. Через знайомих нам допомогли винайняти квартиру і ми одразу поселились. 

В цей час вже минуло близько місяця, як через постійні обстріли припинило роботу найбільше в Європі підприємство з видобутку солі «Артемсіль», що у Соледарі Бахмутського району. Тут зруйновано багато будівель, в тому числі часткові руйнування зазнало і саме підприємство.

Нам стало страшно за дітей. У Бахмуті почастішали обстріли. Спочатку було чутно десь далеко, але вибухи наближались все ближче і ближче до нас. Якщо старший син Макар ще розумів ситуацію, то менша донька Дарина почала тікати в коридор, коли чула вибухи. «Тато, бахкає», — говорила Дарина і вибігала з кімнати. Ми ховались в підвалі нашого будинку. Обладнали його, була і вода і їжа.

Обстрілювали з неба практично всі точки Бахмута

Ми проживали в районі «Забахмутка», де неподалік проходить траса «Харків-Ростов», вона прямує на виїзд з міста. Всі крайні багатоповерхівки вздовж траси були зруйновані, постраждав і приватний сектор. Коли ми виїжджали з міста, то на власні очі бачили розбиті війною будівлі. 

Неподалік від нас в Бахмуті розташований завод шампанських вин ПрАТ «Артвайнері». Через постійні обстріли завод припинив роботу ще в березні, щоб вберегти своїх працівників. У нашому місті також є меблевий, Бахмутський керамічний завод, гіпсовий завод «Сініат», найбільше прилітало саме в нього. Наші українські військові стояли нижче, там, де був розташований меблевий завод. Але його також пізніше обстріляла російська армія. Били практично всі точки Бахмута.

Найстрашніше було тоді, коли вибухи розривались неподалік нашого будинку. Тоді, коли ракета влучила у меблевий завод, завод шампанських вин, то був потужний вибух. У нас задрижали вікна, і ми добряче відчули гучність прильоту. 

Обстрілювали райони м’ясокомбінату, податкової, а у дев’ятиповерхових будинках повилітали вікна і двері.

У районі «Кар’єр» через потрапляння ракети в п’ятиповерхівку постраждала дівчина. Вона отримала поранення і була госпіталізована в лікарню. Нині їй вдалося врятувати життя. 

Вісім років тому Бахмут не обстрілювали. Ми думали, що так буде і цього разу, тому певний час залишались у рідному місті. А тепер деякі міста Донеччини стирають із землі. 

У Бахмуті відключили газ, вода поки є, але бувають перебої через пошкодження. Така ж  проблема й з електроенергією. Після цих вибухів багато жителів покинули рідне місто. Нині орієнтовно 20% міста зруйновано, і зараз там небезпечно перебувати.

Мої батьки проживають у селі Клинове, що за 15 км від центра Бахмута. Зараз з батьками втратився зв’язок, немає ні води, ні газу, ніяких комунікацій. Чотири дні тому мені вдалося кілька хвилин поговорити з ними, потім зв’язок зник. Але я почув, що вони живі.

Діти постійно питають, коли повернуться додому

Зараз ми в Черкасах. Винаймаємо квартиру за п’ять тисяч гривень в місяць та додатково сплачуємо комунальні послуги. Для нашої сім’ї це дорогувато. Приємно, що люди тут добрі, чуйні, підкажуть все, що потрібно. Отримуємо гуманітарну допомогу.

В Бахмуті я працював в ДТЕК Донецькі енергомережі електромонтером з ремонту та експлуатації кабельних ліній. Зараз пішов у відпустку без збереження заробітної плати. Тож шукатиму роботу, адже за житло потрібно платити. 

Але ми дуже сумуємо за домом, рідним містом. Син постійно перепитує, чи скоро ми повернемося. Коли підходимо до свого тимчасового дому, то донька питає: «Тато, а це наш будинок?». Ми щиро віримо, що війна якнайшвидше закінчиться, і ми повернемося туди, де нас чекатимуть наш дім, рідні, друзі. Хочеться, щоб усі повернулися і врешті почали відбудовувати втрачене. Віримо в перемогу.