• en
  • Українці розповідають про пережите під час війни з росією

    Ukrainians talk about their experiences during the war with russia

    Волонтери, які допомагають бердянцям

    «Передати посилки неможливо, обстріли майже щодня, ракети та снаряди забрали немало життів у Запоріжжі». Розповідь волонтера про допомогу окупованому Бердянську

    Волонтерство

    АвторAuthor: Анастасія Міленко | Translation:

    19 Листопада 2022

    36-річний Євген мешкав у Бердянську. Останні вісім років працював на Азовкабельному підприємстві, а у вільний час монтував різноманітні цікаві відео для соцмереж. Війну чоловік застав у рідному місті, яке згодом окупували російські війська. Він виїхав до Запоріжжя через місяць. Там вже долучився до волонтерської діяльності, допомагав збирати та відправляти посилки до окупованого Бердянська. Євген розповів «Монологам війни» про допомогу для людей в окупації, обстріли Запоріжжя та складнощі волонтерської діяльності.

    Все почалося зранку. Мені вже потрібно було вставати на роботу, але я не поспішав. Потім почув два потужні вибухи за вікном. Спочатку я не зрозумів, що відбувається. О 6:30 вийшов на зупинку, де робітників забирає заводський автобус. Тільки-но під’їхав транспорт, як знову пролунав вибух. Цей відчувався сильніше, аніж попередні. Я навіть не приховував переляку, серце почало калатати, як навіжене. І калатало ще довго. Ми сіли в автобус, їдемо, аж тут телефонує наш керівник та каже, щоб всі працівники поверталися додому. 

    Я повернувся додому. Мама була дуже шокована, панікувала, батько заспокоював, казав, що все буде добре. Протягом дня я нікуди не виходив з будинку. 24-е лютого минуло в тривозі та паніці. 

    «Дорога простягалася через купу російських блокпостів, а це постійні перевірки»

    Я навіть не думав, що поїду з Бердянська. Це було спонтанним рішенням. До Запоріжжя їхав мій друг, він запропонував поїхати з ним. Я знав, що моя добра подруга також в місті, вона поїхала тижнем раніше. Я іноді заходив до неї у гості. Бачив, що вона сидить з купою медикаментів. Так і дізнався про її волонтерську діяльність. 

    На початку на окуповану територію відправляли тільки ліки, а потім вже все, що в Бердянську було важко придбати — продукти, побутову хімію, засоби гігієни. Одного разу вона попросила допомогти їй, потім другий раз. Я забирав інтернет-замовлення з аптек, супермаркетів та посилки з місцевих поштових відділень. Потім вона створила групи в месенджерах під назвою «Посилки із Запоріжжя до Бердянська». Аби нам було легше приймати заявки, ми розробили відповідний механізм. Люди замовляли все необхідне, ми купували та передавали перевізником коробки посилок. Це була суто наша ініціатива, ми хотіли якось допомогти бердянцям, навіть на відстані. Потім Іра придумала фішку з мережею магазинів, де можна дешево придбати якісь побутові речі. Я відвідував ці магазини, фотографував стелажі з цінниками, а люди вже обирали товари з цих фото. Протягом тижня ми збирали всі посилки та відправляли на Бердянськ. Звичайно, бувало із затримками. Дорога простягалася через купу російських блокпостів, а це постійні перевірки. 

    Гігієнічні засоби для дітей

    Засоби гігієни та підгузки

    Спочатку замовлень було мало, а потім все більше і більше. Доходило до того, що я просто вже фізично не встигав збирати всі посилки. Також співпрацювали з Бердянським гуманітарним центром. Наші посилки відправлялися з гуманітаркою від штабу, а потім їх допомогу ми відправляли з нашим водієм. 

    «Коли ж ракета поцілила по нашій вулиці, було навіть чутно, як все гримить, як руйнується будівля»

    Коли ми тільки приїхали до Запоріжжя, вибухи траплялися, але десь далеко. Можливо, навіть відлуння з області. Там щодня ведуться запеклі бої. Тобто, ми вже звикли до цих звуків, як і до серен. Літо минуло у відносній безпеці. Я навіть їздив по тих районах, куди прилітало, але без страху за своє життя. 

    Десь з вересня обстріли по Запоріжжю посилилися. Ми не могли більше працювати, бо виїзд на окуповані території закрили. Але все одно, треба було передати те, що в нас залишалося. А потім, коли вже почали стріляти по центру міста, і зазвичай це траплялося вночі або рано вранці, ти не міг просто не реагувати на таке. Було дуже гучно і, здавалося, доволі близько. Декілька разів посеред ночі, ми схоплюватися та бігли ховатися до коридору. Одне діло, коли чутно 1-2 вибухи, але траплялося таке, що лунало по шість та більше вибухів підряд. 

    Читайте також: Сказав: «Я вас люблю» і збив. Історія морпіха, який з першого дня війни в полоні

    Коли ж ракета поцілила по нашій вулиці, було навіть чутно, як все гримить, як руйнується будівля. Навіть моє ліжко трясло. У той момент ми так само ховалися в коридорі. Тоді я ще не знав, що це трапилося зовсім поруч з нами. Вранці, коли читав новини – побачив. Це ж та зупинка, де я завжди чекаю на громадський транспорт. Я тут щодня проходжу повз. Відчував страх та паніку, навіть розгублення. Важко описати ці емоції.  

    Запаковані гуманітарні відправлення для бердянців

    Посилки до окупованого Бердянська

    Коли снаряди поцілили в авторинок, де стояла гуманітарна колона, там знаходився і наш водій. Дивом, він залишився живим та неушкодженим. Та все ж таки, був дуже близько до смерті, адже в той ранок загинуло дуже багато людей. 

    «Все було добре, поки ми займалися волонтерською діяльністю»

    В Запоріжжі я перебував п’ять місяців. Все було добре, поки ми займалися волонтерською діяльністю. Чесно, я навіть не помітив, як промайнув цей час. Літо взагалі пролетіло в один момент, тому що кожного дня я був чимось зайнятий, кудись постійно біг, возився з цими посилками, а після цієї роботи ми відпочивали на сапах, чи десь на річці. Тобто насолоджувалися тим, що у нас було. А потім – вересень. Передати посилки неможливо, обстріли майже щодня, ракети та снаряди забрали немало життів у Запоріжжі. І ситуація тільки погіршувалася – в місті залишатися вже було вкрай небезпечно. Мій друг запропонував їхати до Києва, і на початку жовтня ми поїхали до столиці.

    Чому важливо поширити цю історію?
    Якщо українці не розповідатимуть свій погляд на війну в Україні, світ поступово забуватиме про нас. Натомість цим обов’язково скористаються росіяни. Тому не даймо їм жодного шансу.

    Why is it important to share this story?
    If Ukrainians do not share their views on the war in Ukraine, the world will gradually forget about us. Instead, the Russians will definitely take advantage of this. So let's not give them a chance.

    АвторAuthor: Анастасія Міленко | Translation:

    Волонтерство

      Розкажи свою історію

      Ваша історія — особлива. Нехай світ її почує!

        Tell your story

        Your story is special. Let the world hear her!