• en
  • Українці розповідають про пережите під час війни з росією

    Ukrainians talk about their experiences during the war with russia

    Любов Крощенко

    Любов Крощенко: «Росіяни не могли до нас дійти, тому навмисне кидали ракети»

    Життя під обстрілами

    АвторAuthor: Інна Молчанова | Translation: Roman Klochko

    30 Травня 2022

    Понад два тижні пенсіонерка Любов Крощенко прожила в зоні бойових дій, в садовому товаристві «Морське» Вишгородського району на Київщині. Під постійний гул ворожих літаків, вибухи снарядів, без світла та газу, жінка доглядала за домашніми тваринами, адже мала чимале поголів’я курей, качок, кролів, козу, більше десятка котів та собак, що приблудили зі знищених війною домогосподарств. Коли ж ракета вщент зруйнувала будинок Любов Степанівни, її дивом врятував собака. 

    Опинились у зоні перестрілки

    В перший день у нас почалася стрілянина, а до вечора орки вже зайняли села Козаровичі, Демидово, весь той бік. Стояв дим, ракети літали то з одного, то з іншого боку. Ми опинилися у зоні перестрілки. Всього на нашій вулиці було четверо людей. Ми продовжували жити, бо не думали, що нас будуть стріляти і бомбити. Чекали, що ось-ось перестануть. 

    Днів десять я ховалася в підвалі. Але потім вже звикла до стрілянини, на жаль, людина звикає до всього. Спочатку розбило першу дачу. Потім почало постійно прилітати по будинках, руйнувало або повністю, або частково.

    Мені було лячно, страшно, але я не збиралася нікуди їхати, бо в мене було багато домашніх тварин: одна коза, кролі, кури, качки, дев’ять котів, шість собак, бо поприбігали чужі. Потрібно було за ними доглядати.

    Минула секунда і пролунав вибух

    Шостого березня вдень дуже сильно літали ракети. Надвечір стало тихо. Я була в хаті. Вже не було ні світла, ні газу, я спала одягнена, в дублянці, бо було холодно. Раніше я ніколи не брала до хати собачку, щоб ночувати, але сьогодні взяла. Тоді подумала: «Вийду надвір, подивлюся, що там».

    «На годиннику було 23:15. Я тільки до дверей, а Бім кинувся мені під ноги. Мабуть злякався, що я йду. Я перечепилась через нього і впала. В цей час я почула, як прямо над головою пролетів снаряд».

    Минула секунда і пролунав вибух, на мене впала вішалка з речами, вікна, двері, усе посипалося на мене» 

    Будинок вщент зруйнувало снарядом

    Думаю, що втративши свідомість від вибуху, я пролежала непритомна десь з годину. Потім якось підвелася. Почувалася, наче мене хтось сильно вдарив по голові. Собаку мабуть теж трохи прибило, бо деякий час він припав до землі і лежав. Я вийшла на подвір’я. Мій будинок вщент зруйнувало снарядом. Пробило покрівлю, другий поверх, повибивало вікна разом з рамами, вхідні двері перекосило. У дворі – гараж, сарай, машина, теплиці – все це розбито. 

    Будинок Любові Крощенко

    Будинок Любові Крощенко, у який прилетів снаряд

    Поряд у сусідньому будинку жили двоє будівельників, робили ремонт. Звідти лунали вигуки: «Коля! Коля!». Виявилось, що одного з них убито. Ми намагалися додзвонитися в швидку, поліцію, щоб забрали труп людини, але ніхто до нас не їхав.

    «У вас тривають бойові дії», – мовили по той бік слухавки. 

    Чотири дні лежав труп, потім ми завезли його і поховали біля місцевої церкви, поставили хреста. Наступного дня рано-вранці прокидаємося, а церква розбита повністю. 

    Майже сотня повністю зруйнованих будинків

    Одного дня сусідка зварила кави і запросила мене в гості. О шостій ранку я прийшла до неї, а в цей час біля моєї хати знову пролітає літак і знову скидає ракети. Починають горіти будинки, у сусіда розбиває баню і всі осколки летять на нас. Я з Бімом падаємо на землю. Після того, як зруйнували мій будинок, Бім від мене не відходив, з переляку, він постійно тримався біля мене. 

    Руїни будинку Любові Крощенко

    Руїни будинку Любові Крощенко в садовому товаристві «Морське»

    На той час росіяни вже розбомбили багато будинків. 

    «В нашому садовому товаристві було орієнтовно чотири сотні будинків, з них майже сотня повністю зруйнованих, і це не беручи до уваги ті, де лише повилітали вікна та двері, чи дах».

    У однієї жінки на нашій вулиці будинок вцілів, у іншого сусіда теж хата ціла, але повибивало всі вікна, всередині все побито, хоч перед цим за тиждень до війни робили ремонт. Ще два будинки повністю згоріли. Поряд, у сусідньому домі знесло покрівлю, всередині все зруйновано. У будинку навпроти – побито вікна і покрівлю. 

    Прийшли наші військові

    Потому 12 чи 11 березня до мене прийшли наші військові і попросили, щоб виїжджала. Потрібно було зачищати ворога з нашої території. Діти теж давно просили мене, щоб вибиралась звідти. Якраз до мене прийшов сусід, який також займався господарством. 

    «Давай, – говорить, – я заберу твоїх тварин до себе, все одно я нікуди не їхатиму». 

    Він проживав по інший бік дороги, там якось менше бомбили, сарай в нього був зруйнований частково, тож було куди поселити і моє господарство. Я погодилась, ми перевезли тварин. Біма я забрала з собою до дітей, в Київ. 

    У столиці теж бомбили. Донька з чоловіком та двома дітьми виїхали до Львова, а я на цей час проживала в їх квартирі. До свого дому приїздила час від часу разом з сусідкою. 

    «Прилеглі села Козаровичі, Демидово, Іванків затопило, бо наші захисники підірвали дамбу. Мабуть, через це росіяни не могли до нас дійти, тому зганяли злість, навмисне кидали ракети по мирних жителях».

    Кожна друга хата була побита. Люди помирали сім’ями, це було пекло. 

    Я взагалі не могла спати. Заплющую очі, а коли відкриваю, то знову бачу, як руїни будинку звисають наді мною. Страшно за інших людей, за дітей, за все те, що сьогодні відбувається з країною. 

    Я б ніколи в житті не подумала, що ці нелюди можуть так знущатися над мирним населенням, вбивати і бомбити. 

    Хочеться лагодити все

    Якийсь час я пожила в столиці, а на початку травня діти привезли мене назад, додому. Прибирала руїни будинку, накрили дах. Вікон немає, забиті дошками. Бімчик вже зі мною спить у будинку, на курточці. Восьмеро котів ходять по подвір’ю. Хвіртки вже починила, лагоджу сарай, хочу на вихідних забрати своїх тварин. Все скло, яке розлетілося у дворі, зібрала та вивезла, вийшло 12 повних тачок. Хочеться відбудувати, лагодити все, але йде війна, ми не знаємо, коли вона закінчиться.

    Вулиця садового товариства «Морське»

    Вулиця садового товариства «Морське», на якій проживала жінка

    Приїздили сапери, бо в мене на городі лежала дуже велика головка з ракети чи з чого – не знаю. То вони забрали її в коробку й вивезли. Я питаю у них: «То вона вже вибухнула?». «Вам не треба знати», – відповідають. 

    Дуже хочу, щоб цей жах якнайшвидше закінчився. Щоб наші захисники зустрілися зі своїми рідними, передайте їм велику вдячність і низький уклін, що вони нас усіх оберігають.

    Чому важливо поширити цю історію?
    Якщо українці не розповідатимуть свій погляд на війну в Україні, світ поступово забуватиме про нас. Натомість цим обов’язково скористаються росіяни. Тому не даймо їм жодного шансу.

    Why is it important to share this story?
    If Ukrainians do not share their views on the war in Ukraine, the world will gradually forget about us. Instead, the Russians will definitely take advantage of this. So let's not give them a chance.

    АвторAuthor: Інна Молчанова | Translation: Roman Klochko

    Життя під обстрілами

      Розкажи свою історію

      Ваша історія — особлива. Нехай світ її почує!

        Tell your story

        Your story is special. Let the world hear her!