• en
  • Українці розповідають про пережите під час війни з росією

    Ukrainians talk about their experiences during the war with russia

    Марія у Швейцарії

    «Було бажання вирватися заради дітей», — жінка з Києва провела 5 днів під обстрілами, але зуміла виїхати до Швейцарії

    Життя під обстріламиУкраїнці за кордоном

    АвторAuthor: Олександр Нікітін | Translation:

    21 Березня 2023

    Марія Білодід з Києва. Рятуючись від війни жінка з сім’єю виїхала у село Мощун, навіть не підозрюючи, що саме воно стане одним з епіцентрів битви за Київ. Після 5-ти днів під обстрілами, Марія виїхала на Західну Україну. Знайти житло було неможливо, тому разом з дітьми та родичами, жінка виїхала до Швейцарії. Про свій виїзд, адаптацію та життя за кордоном Марія розповіла «Монологам війни».

    До війни я жила в Києві з чоловіком і двома дітками. Я була в декреті, але останнім часом я захоплювалася стилем, відвідувала багато курсів і консультувала як ФОП людей по стилю. Проводила персональні консультації, шопінг зі стилістом. Це було моє хобі. Моя освіта економічна. Досить довго я працювала у готельному бізнесі, але під час декрету почала захоплюватися стилістикою та іміджем. Мій чоловік також працював, у нього свій онлайн-магазин. В принципі, у нас все було нормально. Дітки ходили у садочок, ми працювали.

    За декілька тижнів до 24-го лютого вже відчувалася тривога. Здавалося, що щось може відбутися. Багато компаній закривалося, чи переносилися в інші міста. Ми це все бачили, але у можливий початок війни вірити не хотілося. Я пам’ятаю момент, коли мені інтуїтивно дуже захотілося поїхати в Карпати. Але, чоловік не дуже любить кудись взимку виїжджати за межі Києва. Однак, внутрішньо я відчувала якусь тривогу. Я питала чоловіка, чи може початися війна і що ми будемо робити у такому випадку. Конкретного плану, як такого у нас не було, мабуть тому, що не хотілося вірити у повномасштабну війну. Був один план сісти в машину і виїхати за кордон.

    «У Мощуні постійно стріляли і було чути вибухи»

    24-го лютого я прокинулася від відчуття тривоги. Ми жили біля аеропорту «Жуляни» і для нас було звичним чути, як літають літаки. Але, тоді відчувалося, що щось не так. Я прокинулася десь о 5-й ранку, виглянула з вікна і побачила як потрошки люди збираються, виходять. Хоч людей і небагато, але відчуття тривожності було просто нереальне. Потім, я вже почула, що літаки дуже активно літають, не так як завжди. Я розбудила чоловіка, спочатку він сказав: «Та ні, що ти таке кажеш, давай далі спати. Скоро дітей відводити у садочок». Однак, я попросила його подивитися по новинам, що відбувається, бо було якось неспокійно. Він подивився і дійсно сказав, що почалася війна і попросив мене почати збиратися. Я думаю, що як і всіх людей, у мене був ступор. Не знала, що робити, що збирати. Документи у нас вже були відкладені, але все інше ми не збирали. Якоїсь тривожної валізки у нас не було. 

    В укритті

    Зображення 1 з 2

    З донькою в укритті

    Хоч і у нас був план одразу виїжджати на авто за кордон, 24-го лютого ми зробили не так. Ми забрали мою маму і поїхали до свекра в Мощун, це село біля Гостомеля та Ірпеня. Ми підняли дітей, які думали, що треба вставати в садочок, зібрали їх, забрали маму. Їхали заторами, бачили людей, які виходили з валізами. Навколо був хаос і паніка. До того ж, неподалік від нас, біля Жулян, влучила у будинок ракета. Ми виїхали в Мощун, де бачили, як летіли гелікоптери, які знищували «Мрію», як висаджувався десант і все це було фактично на наших очах. Ми пішли в підвал до сусіда, де вже було 17 чоловік. Ми просиділи там 5 днів без води і світла. Це було дуже страшно, бо ми хоч і не були в окупації, але повз нас проходили і наші і ворожі війська. Біля Мощуна велися бої саме за Київ. Там постійно стріляли, постійно були вибухи. Були моменти, коли ми навіть думали, що це кінець. Від цього було страшно і боляче. В цей час у мене був ступор і бажання вирватися звідти, перш за все, заради дітей. 

    «Ситуація з житло на Західній Україні була катастрофічна»

    На п’ятий день, коли старші чоловіки якось виїжджали через Пущу-Водицю, ми також зуміли вирватися. Ми заїхали в Київ буквально на годину, взяли якісь додаткові речі і поїхали на Західну Україну. Ми їхали навмання. Ночували в якомусь інтернаті, у знайомих знайомих біля Чернівців, потім у спортзалі Чернівців. Ситуація з житлом була катастрофічна. Нічого не можна було ні знайти ні орендувати. Спочатку ми з чоловіком планували саме орендувати якусь квартиру чи будинок. Але, потім майже з окупації приїхав наш свекор і невістка. Ми вирішили, що будемо вивозити дітей за кордон. На Західній Україні ми пробули десь чотири дні. 

    Ночівля у спортзалі

    Ночівля в спортзалі у Чернівцях

    Моєму свекру за 60, тому він міг з нами виїхати. Ми виїжджали всі разом: моя невістка з двома дітьми, я з двома дітками і мамою, свекор з жінкою. Чесно кажучи, ми не знали, куди їхати. Був план поїхати до знайомих свекра, які знаходилися у Чехії. Але, нас запросили до себе знайомі із Швейцарії, пообіцяли щось придумати. 6 днів ми їхали з Чернівців до Чехії. На кордоні з Румунією нам видали сім-карти. Волонтери пропонували людям їжу. А коли ми проїжджали Словаччину, нас зупинили і помили нам машину, бо номерів взагалі було не видно. Там нам також запропонували поїсти. Всюди було багато волонтерів, які пропонували допомогу. У Чехії ми з мамою і дітками провели два дні, а звідти нас забрав знайомий зі Швейцарії. Подорож була виснажлива і нелегка. 

    «Порівняно з іншими країнами, Швейцарія допомагає як може»

    У Швейцарії нас прийняли знайомі, які допомогли з житлом. Надали нам безкоштовно житло, підтримали. Геть самими у такій ситуації ми не були. Багато людей їдуть «в сліпу», але ми їхали до знайомих, яких приймали колись в Україні. Спочатку нас прийняли знайомі, а потім ми поїхали і оформилися як біженці і нам надали статус захисту у Швейцарії. Якщо людям зовсім немає куди їхати, вони з вокзалу відправляються у центр біженців, там ночують, реєструються, їм надають статус. Потім їх розселяють в гуртожитки для біженців. Через деякий час їм можуть надати якесь житло. Це може бути через тиждень, два тижні, чи місяць. У всіх, по-різному. 

    Без знання мови, хоча б на базовому рівні, дуже важко. Мені пощастило, я знаю німецьку і маю змогу працювати. Я вийшла працювати у магазин вечірньої і весільної моди. Тобто, я не повністю залежна від соціальної допомоги. Хоча, уряд допомагає вони допомагають з житлом, оплачують страховку, а також надають мінімальні виплати. Також Швейцарія надає допомогу по вивченню мови. Оскільки я знаю німецьку, то не відвідую ці курси, але біженці ходять на них. Їм допомагають з проїздом, бо він у Швейцарії дуже дорогий. Та й загалом, життя у Швейцарії досить дороге. 

    Швейцарія надає дуже непогані умови. Порівняно з іншими країнами, вона допомагає як може. Проблема в тому, що Швейцарія дуже маленька країна і не може прийняти геть усіх. Але, для українців тут зробили хороші умови, можна працювати на себе. Перший час люди дуже допомагали. А зараз, будемо чесними, усі втомилися. Я спілкуюся з людьми і бачу це. Так, є люди, які ще й досі активно підтримують, але більшість трішки втомилися. Але ми намагаємося говорити про те, що в Україні зараз багато людей залишили без світла, води, їжі, домівок. Намагаємося відправляти гуманітарну допомогу у вигляді ламп, солярних батарей, ліків. Намагаємося співпрацювати з різними організаціями, які можуть допомогти.

    Українка у Швейцарії

    Марія у Швейцарії

    Моя старша дівчинка, якій зараз 6 років, ходить у місцевий дитячий садочок. Вона ходить п’ять разів на тиждень до обіду, до 11:30. А два рази на тиждень після обіду у неї є ще 2,5 години додаткових занять. Меншому сину 3 роки, він зараз ходить на розвиваючі заняття. Тут є садочки для таких маленьких дітей, але вони дуже дорого коштують, навіть для місцевих. Він ходить двічі на тиждень по 2 години на ці розвиваючі заняття. 

    «Якщо ми не разом то ми не виграємо цю війну»

    Я планувала до Нового року повертатися в Україну. Але, у зв’язку з тим, що нашу інфраструктуру зараз знищують, я не повертаюся. Бо, немає сенсу це робити з двома маленькими дітьми. У Києві зараз дуже скрутно з електрикою. Там буде складно і мені працювати і навчатися дітям. Навіть, банально приготувати їжу буде складно. Багато знайомих, які повернулися із закордону, зараз думають на зиму виїжджати знову. Ми дуже хотіли повернутися, бо діти вже дев’ятий місяць не бачать батька. Я влітку їздила в Київ, ми побачилися тиждень і це все. Чесно кажучи, проїзд не дешевий, та і їхати далеко. Я думала з’їздити з дітками, але вони ще маленькі і для них це важкий шлях. Ну і сам факт того, що доводиться знову розлучатися дається важко. 

    Читайте також: «Я впала на землю, а через 5-7 секунд пролунав вибух і мою собаку відкинуло метрів на 5», — історія жінки, яка евакуювалася із Краматорська

    Перш за все, я дякую нашим друзям, які допомагають і підтримують. Але, я спілкуюся і намагаюся допомогти іншим українцям. Людям важко знайти роботу, вивчати нову мову з нуля. Є люди, які, замість того, щоб щось вимагати, вчаться, щось змінюють і намагаються стати самостійними. Але, людям, які, наприклад у віці, чи мають якісь інші обставини, все це дається важче. Проте, є багато людей, які приїхали сюди до родичів або друзів і так звісно простіше. Дуже важливою є підтримка, адже ми її отримуємо і намагаємося підтримувати інших. Ми і донатимо і беремо участь у різних волонтерських організаціях. Бо, якщо ми не разом то ми не виграємо цю війну. Ми дійсно дуже вдячні за кожен день, що у нас є. Бо були моменти, коли ми думали, що цього всього вже може не бути.

    Чому важливо поширити цю історію?
    Якщо українці не розповідатимуть свій погляд на війну в Україні, світ поступово забуватиме про нас. Натомість цим обов’язково скористаються росіяни. Тому не даймо їм жодного шансу.

    Why is it important to share this story?
    If Ukrainians do not share their views on the war in Ukraine, the world will gradually forget about us. Instead, the Russians will definitely take advantage of this. So let's not give them a chance.

    АвторAuthor: Олександр Нікітін | Translation:

    Життя під обстріламиУкраїнці за кордоном

      Розкажи свою історію

      Ваша історія — особлива. Нехай світ її почує!

        Tell your story

        Your story is special. Let the world hear her!