• en
  • Українці розповідають про пережите під час війни з росією

    Ukrainians talk about their experiences during the war with russia

    Юлія проводить тренінг

    «Бажання допомагати і долучатися до спільної перемоги було вищим за «пошук ідеальних можливостей». Історія фахівця ментального здоров’я, яка від початку війни волонтерить

    Волонтерство

    АвторAuthor: Юлія Зарудніцька | Translation: Violeta Shenkariuk

    2 Вересня 2022

    Юлія Міщиха родом зі Львова. Тут вона навчалася та працювала у сфері психологічного благополуччя. У своїй діяльності вона знайшла себе, тому повністю віддається цій справі. Згодом дівчина потребувала змін в житті і переїхала до свого коханого до Одеси. Наступного дня розпочалась війна і вони поїхали до його батьків в Южне. У місто, де Юлія не мала ні знайомих, ні друзів, ні роботи. Про свою волонтерську діяльність, «не свою» роботу та психологічну підтримку вона розповіла проєкту «Монологи війни».

    Я ще в школі думала, чим хочу займатись в майбутньому і після того, як проаналізувала  свою успішність в школі, вирішила робити те, що виходить найкраще – спілкуватись. Однак мені говорили, що це не серйозно, бо на той момент важливими були фізика, англійська, історія, а на роботу з людьми ніхто особливої уваги не звертав.  Та мені це подобалось і я вирішила вивчати поведінку та мислення людей. Спершу це було на примітивному рівні. Я читала книги про невербальну поведінку, щоб навчитися «читати людей», про спілкування «що такого сказати, щоб найбільше сподобатись людям» і дивилась фільми «як розпізнати брехуна». Та потім, коли мені було 13 років я познайомилась з людьми, які стали для мене друзями:) Вони відрізнялись від інших спілкуванням (це сімейна пара, на той момент їм було 23 роки), були дуже відкритими і поводили себе дуже легко і мені зразу захотілось бути в їхньому товаристві, поруч з ними. Згодом виявилось, що вони підприємці і починали свій шлях в переговорах. А це вже мене дуже зацікавило, бо переговори – це практичні навики комунікації з людьми, за які платять гроші. Я не викрикнула «Еврика», але «Бінго» точно було, коли ми разом були на семінарі і я побачила їхніх наставників, точніше результати їхніх наставників, які заодно є їхніми батьками. І тут з’єдналося 3 компоненти: професійна зацікавленість, бажані результати і соціальні зв’язки, які мені були потрібні. Звісно мене підтримала мама, бо я ще тоді вчилася в школі і всі конференції ми відвідували разом з нею. Я дуже вдячна своїй мамі за те, що вона завжди підтримує мої починання і дуже в мене вірить. 

    Далі був вступ до університету. Вибір «економіка», де все суцільна математика чи «міжнародний бізнес», де є безліч теорій і (відсутність викладачів з міжнародним бізнесом) мене не цікавив. Я захотіла вивчати «людина і соціум»: трішки психології, соціології, управління та вивчення трикутника секторів «громадськість – держава – комерція». Вибір один – «Соціальна робота». Як працювати з різними верствами населення + викладачі, які мають досвід роботи з «цільовою авдиторією» – це корисні знання і точно буде вигода з цих пар. Мої очікування виправдались і я назавжди запам’ятаю, що найосновніше при розмові з людиною –  це знайти її незадоволені потреби.

    Під час навчання я розпочала свою комерційну діяльність. Не вміючи користуватись своїми ресурсами, не надаючи потрібного значення відпочинку і через те, що я не усвідомлювала, що ставити цілі –  це піклуватись про себе, я ще на 3 курсі отримала досвід професійного вигорання. За час війни ми яскраво бачимо, що таке «синдром відкладеного життя». На той час я про нього не знала. Для мене «колись воно буде», «праця заради досвіду» і т.д. зводились до одного твердження, яке йшло із неадекватної самооцінки (з теперішніх знань скажу, що немає заниженої чи завищеної самооцінки є або адекватна, або неадекватна): «мене недостатньо». І це твердження пригальмовував весь мій творчий потік, а відсутність внутрішнього достатку не давав поставити емпатію на перше місце в створенні команди. У мене був і досі є великий шлях роботи над собою, щоб бути щасливою (відчуття наповнення) і результативною: робота з корінням (те, що тримає) і крилами (мріями, які надихають). Моя комерційна діяльність розвивалась не дуже стрімко. В бізнесі бувають свої спади і я почала шукати ресурси і результати ще десь.

    Юлія

    Особисте фото з архіву Юлії

    Однак, щоб був спад має бути пік. Він в мене був в продажах, проведенні майстер класів, створенні нових контактів та навчанні. Мої порадниці Іруся і Олеся сказали: «Юля, ти так гарно нам все розказуєш, може ми б зібрали людей і ти й їм би то все розказала?», я трохи повагалась, але як люди кажуть, то треба робити. Так розпочалась моя тренінгова діяльність і в моє життя ввійшли публічні виступи. Я виступала в конференц-залі стадіону Арени Львів на 600 осіб у відкритому чемпіонаті з ораторського мистецтва Oratory Lviv Open, пройшла у фінал з 2 глядачами в залі: мамою та наставницею. Також я трішки пробувала себе в акторстві: навчалась в акторській майстерні «Великі крила» та грала сусідку в драмі «Криваве весілля» Федеріко Гарсіа Лорки. Проводила тренінги по публічних виступах на 40 осіб і по типології особистості «Гнучкість у побудові відносин», а також отримала досвід волонтерсько-педагогічної діяльності проводячи уроки дітям молодших класів по здоровому харчуванню і старших класів по профорієнтації. І надзвичайно було приємно провести відкриту пару для студентів по комунікації, яка базувалась на Позитивній типології особистості др. Роберта Рома. Я сама цю методику використовую багато років і вона дуже помічна в розумінні поведінки інших людей. Маючи досвід роботи в групах і задовольняючи запити людей тематично, до мене почали звертатись люди з проханням індивідуальних консультацій.

    Читайте також: «Уявляєш, тут немає і не буде сирен…»: як українка з Вишгорода, тікаючи від обстрілів, опинилася аж у Німеччині

    І я зіткнулась з новим викликом, оскільки не мала відповідних знань та навиків індивідуального супроводу. На одній з лекцій, до речі по професійному вигоранню, я зустрілась з психотерапевткою в методі когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) і в той момент я зрозуміла: ця інформація фахова, практична, достовірна – мені це цікаво. Я познайомилась з цією неймовірною жінкою і саме вона відкрила один з моїх талантів: «ти вмієш викликати довіру в людей, тому в цьому напрямі тобі буде добре». Я дуже хочу їй подякувати за те, що вона відкрила для мене неймовірно цікавий та ґрунтовний світ КПТ. І так я опинилась в Українському інституті КПТ, де пройшла такі навчальні програми як «КПТ+: базові техніки КПТ для консультування та коучингу», «Турбота про психічне здоров’я дітей та молоді з основами КПТ», «Інтеграція майнфулнес у консультування, коучинг та психотерапію», тематичні семінари: «Нейробіологія психотерапії», «Діти і війна: навчання технік зцілення» і далі продовжую навчання. 

    Маючи хороше теоретичне підґрунтя я розпочала викладати у двох модельних агенціях  Львова, вела психологічні гуртки. Основна мета: естетичне виховання, командна взаємодія та психологічне благополуччя дітей. У мене було 2 групи: молодші діти (від 5 до 10 років) і старші діти (від 10 до 15 років). Ми багато розмірковували про емоції, етикет, аналізували фільми, мультики і визначали свої цінності та сильні сторони. Всю програму я розробляла сама, тому це були мої авторські проєкти, за які я отримувала не зарплату, а гонорар. І мені цей досвід сподобався.

    Робота психолога

    Робочий процес

    Попри це я продовжувала свою комерційну діяльність, яка полягає в маркетингу інтернет магазинів. Я створюю спільноту підприємців, які будують власний бізнес без жодного найманого працівника і можуть розвивати міжнародний бізнес лише завдяки тому, що зводять клієнта напряму з виробником. 

    У своїй діяльності я познайомилась з Андрієм, ми в парі більше року. Він запропонув жити в Одесі, а я на той період захотіла змін і перспектива «жити біля моря» мені дуже сподобалась і тут 24 лютого 2022 року нас застала війна. На другий день ми поїхали до батьків Андрія, які живуть в Южному, де ми провели перші місяці війни.

    24 лютого 2022 року 05:10 подзвонила мама і сказала, що початок війни. Хоча ще до того як я підняла телефон я зрозуміла, що війна. Мама інакше б не дзвонила, а всі події до того вказували на те, що буде вторгнення. Після дзвінка я не знала, що робити. Є 3 реакції на такі події: бий, завмри, тікай. У мене була завмри. Я не знала куди бігти і що брати з собою, бо мені було потрібно все: від білизни до косметики з чайником. І тому першого дня ми розгублено залишилсь вдома.

    З другого дня війни я жила в Южному. Нове місто, де я крім родичів і друзів Андрія нікого не знала. По своїй натурі я активна людина, тому шукала простір, де можу бути корисною і потрібною. Моя колега надала мені контакт Іллі Юрченка і з 28 лютого я працюю в Штабі волонтерів Южненської ТГ. Я дуже не люблю організаторську роботу, це для мене стресово і при найменшій можливості я її делегую комусь з такими задатками. А тут, коли я запитала, що потрібно буде робити Ілля сказав, що я буду менеджером із закупівель. Це те, що «не моє», але бажання допомагати і долучатись до спільної перемоги було вищим за «пошук ідеальних можливостей», тому за 15 хвилин я була на місці. Ця історія може бути прикладом для людей, які не можуть наважитись на перший професійний крок, або знайти себе. Моя порада: беріть те, що є, а в процесі вам відкриється ваше. А ще в роботі ви отримаєте досвід, навики і знання, які можуть допомогти вам у вашому призначенні. 

    Волонтери Южненської ТГ

    Спільне фото зі Штабом волонтерів Южненської ТГ

    Ілля дуже класний керівник. Після завершення діяльності нашого відділу я розказала йому про мою попередню діяльність і так я стала координатором психологічної підтримки нашого Штабу. У нас є прекрасний інформаційний відділ, який розповсюдив інформацію про надання моїх послуг, таким чином я в Южному почала вести індивідуальні консультації, провела тренінг першої психологічної допомоги і зараз веду як індивідуальні, так і групові зустрічі по зменшеню стресового розладу у дітей та дорослих. Попри практичну діяльність співпрацюю з місцевими медіа і надаю психоедукаційні інтерв’ю, а також пишу на цю тему статті. Всю роботу, яку я проводжу в рамках діяльності Штабу я надаю на волонтерській основі. 

    Запити є різні: від стресової симптоматики (наприклад, уникнення певних спогадів, нав’язливі спогади запахів, звуків, проблеми зі сном і т.д.) до складнощів адаптації внаслідок втрати фінансового забезпечення. Індивідуальні зустрічі тривають 50 хвилин.

    Найчастішими перепонами, які заважають звернутись до фахівця з ментального здоров’я є застереження, що «фахівець буде розказувати мені як жити і що робити» і переконання «я сам як психолог і можу ще вам розказати як то має бути». Важливо зауважити, що ви єдина людина, яка є експертом з власного життя. Спеціаліст може пояснити вам з наукової точки зору, що відбувається зараз з вашим тілом, психікою і реакціями в цій ситуації, яку ви пережили і запропонувати вам скористатись техніками, які посприяють найкращому пережиттю подій і поверненню в ресурсний стан. Якщо ви прийшли до психолога –  це означає, що ви здорова людина, бо психолог не працює з людьми, які мають порушення. Це компетенція інших фахівців із ментального здоров’я. А профілактика –  це завжди краще, ніж погіршення власного самопочуття, стосунків з близькими та ефективності в професійному житті.

    Тренінг

    Тренінгова діяльність

    Відновлюйте свої сили та поповнюйте свої ресурси. Є 2 фрази, які нас можуть до цього підштовхнути: «Завдяки тобі», «Заради перемоги». Завдяки нашим воїнам ми маємо можливість випити кави в затишній кав’ярні, піти в спорт зал чи поспати додаткову годину і це все ми можемо зробити заради перемоги. Нам потрібні сильні, натхненні, розумні люди, щоб підтримувати матеріально та енергетично наших військових та розбудовувати країну опісля війни. Бо коли війна закінчиться, мабуть, легше не стане. Буде безпечніше, але поблажок ніхто давати не буде, а країну треба відбудовувати кожному з нас на своєму місці. 

    Тому війна — це та відстань, де ніхто не знає кілометражу і нам треба її пройти не впавши на фіналі. Як писала Ліна Костенко: «Кожен фініш – це по суті старт». І на фініші війни у нас буде початок відновлення та розбудови. В додаток лише скажу слова, які запам’ятались з одного допису: «Не замість, а разом. Коли ви читаєте заспокоєння, що треба турбуватись про себе і не читати всі новини за раз, не забувайте: не замість, а разом. Пити каву, а потім задонатити на армію, купувати одяг, а потім вести інформаційну боротьбу, сміятися, але бути в контексті новин. Якщо ми всі почнемо жити спокійне життя, думати про себе, берегти себе і забудемо про війну — ми її програємо. Не забувайте про це, щоб в кінці залишилася не вона, а ми». Я не знаю хто автор цих слів, але я абсолютно з ними погоджуся. Ми маємо робити на всіх рівнях і на всіх місцях все, щоб колективним зусиллям виграти цю війну, ми вже її виграємо, однак вона ще не завершилась.

    Чому важливо поширити цю історію?
    Якщо українці не розповідатимуть свій погляд на війну в Україні, світ поступово забуватиме про нас. Натомість цим обов’язково скористаються росіяни. Тому не даймо їм жодного шансу.

    Why is it important to share this story?
    If Ukrainians do not share their views on the war in Ukraine, the world will gradually forget about us. Instead, the Russians will definitely take advantage of this. So let's not give them a chance.

    АвторAuthor: Юлія Зарудніцька | Translation: Violeta Shenkariuk

    Волонтерство

      Розкажи свою історію

      Ваша історія — особлива. Нехай світ її почує!

        Tell your story

        Your story is special. Let the world hear her!